четвер, 6 грудня 2018 р.

ВЗІРЕЦЬ СЛУЖІННЯ МУЗИКИ

Результат пошуку зображень за запитом "колесса микола"
Сьогодні 6 грудня виповнюється 115 років від дня народження 
Миколи Філаретовича Колесси.

Для користувачів нашої бібліотеки підготували біографічне досьє нашого земляка - Миколи Колесси, з яким можна ознайомитись на книжковій виставці "Ювілейна планета" в читальному залі.




"Він - людина, перед очима якої проминуло ціле століття, митець, який спілкувався з особистостями, що вже давно стали історичними. Його ім'я - на сторінках енциклопедій і підручників, його твори - в репертуарі музикантів багатьох поколінь. Микола Філаретович Колесса - живе обличчя історії".
                                                                                    Лідія Мельник

Результат пошуку зображень за запитом "колесса микола"Майбутній композитор народився 6 грудня 1903 року в Самборі у родині Філарета Колесси, видатного фольклориста та музикознавця. За проханням М.В.Лисенка, доброго друга сім'ї, новонародженого було названо на його честь - Миколою. Ніхто тоді не здогадувався, що разом з ім'ям видатного українського композитора хлопчик багато в чому успадкує і його долю.

Микола Колесса зростав у атмосфері музикування і співу. Його стрийком був відомий оперний співак Модест Менцинський. "Коли я і мої сестри підросли, — розповідав пізніше композитор, — ми часто із батьками співали хором українських народних пісень. А під час канікул завжди виїздили в гори на Бойківщину і Лемківщину. Ось тут годинами я насолоджувався народними мелодіями, які батько записував на фонограф. Миколі не було ще й п'яти років, як він почув мелодії іншого складу — пісні й думи Полтавщини. Оскільки батьки Миколи були палкими прихильниками співочого товариства «Боян», то знайомство Миколи із хоровими творами Миколи Лисенка, Станіслава Людкевича, Анато́ля Вахнянина, Дениса Січинського відбулося на концертах товариства.

Життя Колесси, як і всього його славетного роду (рід Колесс - невід'ємна частка Галичини, і є своєрідною ілюстрацією багатьох етапів розвитку культури та науки цього регіону від другої половини ХІХ сторіччя і до нашого часу), тісно пов'язане з рідним краєм. Так, вже з самого дитинства Микола належав до Пласту (українська організація скаутів, що сформувалася у 1912 році на території Галичини), та приймав активну участь у його діяльності. За це пізніше він був удостоєний однієї з найпочесніших своїх нагород - ордену "Вічного Вогню у Золоті".

Проте, освіту Колесса здобував не на батьківщині, а за кордоном. Спочатку він став студентом медичного факультету Краківського університету (1922 - 1923), а пізніше, всупереч бажанням батьків, вступив до Празької консерваторії, де з 1925 року навчався композицїї у відомого композитора і теоретика О.Шіна, а диригуванню - у О.Острчила.

Саме у цей період чеська столиця досягла піку свого мистецького розквіту та славилася бурхливим музичним життям. Навчання у Празі дало змогу молодому композитору познайомитися з творчістю передових митців. Тут Колесса відвідав концертні виступи С.Рахманінова, Б. Бартока, О.Респігі, слухав виступи Ф.Шаляпіна, скрипаля Я.Кубеліка та ін. У Празі композитор вперше почув Шосту симфонію П.І.Чайковського на справді високому виконавському рівні. Ця подія надихнула Колессу на створення свого першого зрілого твіру - "Української сюїти" (1928р.) - що прозвучала згодом в концерті випускників.

До років навчання відносяться й інші плідні спроби Колесси, як композитора. Перш за все, вони характеризуються незвичним поєднанням сучасної західноєвропейської стилістики з глибинним розумінням фольклору, який був близький йому з дитинства (так наприклад, створена ним в цей час Сюїта для оркестру "В горах" поєднує риси імпресіоністичного звукопису та національні фольклорні традиції). 

Закінчивши Школу вищої майстерності, по класу композиції видатного педагога В. Новака, Микола Колесса повернувся до Львова, де з 1930-х років почав викладати композицію у Вищому музичному інституті ім.М.Лисенка (на сьогоднішній день - Львівська національна музична академія ім. М.Лисенка). 

Цей період є найбільш плідним для Колесси, і серед інших творів, позначений такими, як фортепіанні сюїти "Дрібнички" та "Картинки з Гуцульщини", а вершинний доробок композитора в ці роки - яскравий оркестрово-хоровий цикл "Лемківське весілля", де використовуються справжні мелодії пісень лемків, імітуються награвання сільських музик, і уся ця конструкцію оформлюється, як своєрідне дійство. Головний акцент у циклі робиться на свіжому і колоритному звучанні народних пісень Лемківщини. Авторський вибір саме цього фольклорного пласту не є випадковим, серед інших він вирізняється своєю неповторністю як в самому діалекті так і в інтонації (цікаві ладові переходи, незвичність акцентів та вибаглива ритміка є характерними рисами лемківського фольклору).

Неофольклорні пошуки Колесси багато в чому перегукуються з пошуками його сучасників - Карла Орфа та Бели Бартока, що також вбачали свіжість музичної мови у національних пісенних пластах. А "Лемківське весілля" можна вважати, в певному сенсі, українською "Карміною Бураною", оскільки обидва твори посідають у різних культурах аналогічні ніші.

Головна особливість творчості композитора - звертання до різних музичних діалектів Західної України, з яких, можливо, найбільш своєрідні: гуцульський, поліський і особливо лемківський. Це стосується не лише обробок та хорових жанрів, а й переважної більшості інших створених ним творів: "Картинки Гуцульщини", "Три коломийки", Перша симфонія та ін.

Однак, для пізнання творчості Миколи Колесси важливе розуміння багатогранності і різнобічності його таланту. Як видатний музикант, він проявив себе не лише в композиторській творчості. Митець постійно виступав і в якості диригента: сучасники запам'ятали його, як талановитого інтерпретора музики різних стилів і жанрів. Колесса був одним із засновників симфонічного оркестру Львівської філармонії, диригентом Львівського театру опери та балету, працював художнім керівником і диригентом хорової капели "Трембіта". А згодом - став фундатором львівської диригентської школи, створивши її теоретичне обґрунтування, викладене у підручнику "Основи техніки диригування". Цей посібник не втрачає своєї актуальності для диригентів вже протягом кількох десятиліть.

Окремої теми заслуговує педагогічна діяльність Миколи Колесса. Він, поряд з С.Людкевичем, започаткував Львівську композиторську школу і продовжив себе у цілій плеяді талановитих учнів. Серед них багато імен визнаних не тільки на Україні, а і за кордоном: Стефан Турчак, Юрій Луців, Євгеній Вахнянин, Тарас Микитка, Іван Гамкало, Роман Филипчук та багато інших. 

Сьогодні ім'я Миколи Колесси шановане не лише на теренах батьківщини, але й широко за її межами. Його вважають легендою музичної культури та одним за найвизначніших львівьян усіх часів.

За свої вагомі творчі досягнення Микола Колесса здобув звання заслуженого діяча мистецтв України (1951 р.) та народного артиста УРСР (1972 р.). Також, він - лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, академік, кавалер орденів "За заслуги", кавалер ордену Ярослава Мудрого V ступеня, Герой України. Народний артист СРСР, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка, академік, повний кавалер орденів "За заслуги", кавалер ордена Ярослава Мудрого п'ятого ступеня, Герой України, Микола Колесса виховав цілу плеяду диригентів, знаних далеко за межами України. Серед них: Степан Турчак, Іван Гамкало, Юрій Луців, Євген Вахняк, Тарас Микитка, Богдан Антків, Роман Филипчук і багато інших, а підручник "Основи техніки диригування" й донині залишається настільною книгою для декількох поколінь музикантів. Він залишив після себе багату та цікаву творчу спадщину: дві симфонії, сюїти, "Лемківське весілля", низку камерно-вокальних і камерно-інструментальних мініатюр, хорові композиції й обробки.

8 червня 2006 році, видатний композитор пішов з життя (у віці 103-х років) похований у м. Львові, залишивши після себе безцінний спадок: твори останніх десятиліть, що визначили найвищу творчу зрілість - Другу симфонію, твір для струнного оркестру "У горах" та хорові твори. Ним опрацьовані фактично всі музичні жанри: хорові, сценічні, камерно-вокальні, оркестрові та жанр мініатюри. Усі вони поповнюють на сьогодні мистецьку скарбницю України.

Основні твори Миколи Колесси:
Для хору
1929 - "В лісах і серед піль", сл. М.Сопілки, для чоловічного хору без супроводу.
1931 - "Новобранці", сл. І.Крушельницького, чоловічий хор без супроводу.
1933 - "Пісня", сл. Лесі Українки, для чоловічого хору без супроводу. 
1933 - "Темна хмара", сл. Лесі Українки, для чоловічого хору без супроводу.
1936 - "Аж мило згадати", сл. М.Шашкевича, для чоловічого хору без супроводу.
1938 - "Літо", сл. В.Гаврилюка, для мішаного хор без супроводу.
1940 - "Ой кувала зозулиця", сл. народні, для мішаного хору без супроводу.
1944 - "Земля цвіте", сл. Т.Одудька, для мішаного хору з фортепіано.
1944 - "Живи Україно", проект гімну УРСР, для мішаного хору з фортепіано, з симфонічним оркестром.
1945 - "Радісний день", сл. А.Кос-Анатольського, для мішаного хору з фортепіано, з симфонічним оркестром.
1947 - "Слава бійцям Заньківчанам", сл. С.Масляка, для мішаного хору з фортепіано.
1949 - "Від Чорного моря і високих Карпат", сл. Т.Масенка, для мішаного хору без супроводу.
1951 - "Українська весна", сл. О.Ющенка, для мішаного хору без супроводу.
1953 - "Ой у горах у Карпатах", сл. П.Капустяка, для жіночого хору з фортепіано.
1953 - "Ой, зелена Буковино", сл. П.Голубничого, для мішаного хору з фортепіано.
1962 - "Зоряна ніч", сл. С.Руданського, для мішаного хору без супроводу.
1975 - "Гаї шумлять", сл. П.Тичини, для мішаного хору без супроводу.
1983 - "Думи мої", сл. Т.Шевченка, для мішаного хору без супроводу.

Оркестрові твори
1928 - "Українська сюїта" для симфонічного оркестру
1931 - Варіації для симфонічного оркестру
1950 - Симфонія №1 (соль-мажор)
1966 - Симфонія №2 (ля мінор)
1972 - "В горах" для струнного оркестру
1972 - "Українська сюїта" для симфонічного оркестру (нова редакція)

Камерні твори
1930 - Фортепіанний квартет 

Сценічні твори
1946 - "Веселі ведмежата" (текст М.Поліванова).
1952 - "Котигорошко" (текст А.Шияна)
1958 - "Торба, шапка і сопілка" (текст К.Черняк)

А також: велика кількість обробок народних пісень, фортепіанні твори, твори для органу, музика до кінофільмів та ін.

Микола Філаретович до останнього дня залишався цікавим співрозмовником, мудрим порадником, активним і небайдужим громадянином, закоханим у свою справу музикантом. Спілкування з ним робило нас духовно багатшими, а сама постать ставала духовним орієнтиром. Утративши Миколу Колессу, осиротіла не тільки його численна родина: три доньки, внуки й правнуки. Осиротіла не лише музично-мистецька громада міста й України. Осиротів увесь Львів і відразу постарішав на століття, втративши останнього свідка величі минулих епох.

Немає коментарів:

Дописати коментар