вівторок, 13 грудня 2016 р.

Свято апостола Андрія Первозванного

13 груднядень 
святого Андрія Первозванного 
Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці – Києва. Хоч Андрій Первозванний і християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калити». Пропонуємо вам цікаві факти про андріївські традиції українців. 

  Ім'я Андрій - грецьке (Ανδρέας) і в перекладі означає «мужній».
      Апостол Андрій був родом із Віфсаїди. Коли Іоанн Хреститель почав проповідувати на берегах Йордана, Андрій разом з Іоанном Зеведеєвим послідував за пророком, сподіваючись в його вченні знайти відповідь на свої духовні питання. Багато хто почав думати, що може Іоанн Хреститель і є очікуваний Месія, але він пояснив людям, що він не Месія, а посланий тільки приготувати Йому шлях. У той час Господь Ісус Христос прийшов до Іоанна Хрестителя на Йордан для хрещення, і той, указуючи на Господа, сказав своїм учням: «Ось Агнець Божий, що бере на себе гріхи світу». Почувши це, Андрій з Іоанном послідували за Ісусом. Господь, побачивши їх, запитав: «Що ви шукаєте?» Вони сказали: «Учителю де Ти живеш?» - «Підіть і побачите», - відповів Ісус, і з того часу вони стали Його учнями. У цей же день апостол Андрій пішов до свого брата Симона Петра і сказав йому: «Ми знайшли Месію». Так Петро приєднався до учнів Христових.
     Андрій, раніше інших апостолів пішов за Господом, і за це отримав найменування Первозванного. Він перебував з Христом протягом всього періоду Його суспільного служіння. Після Воскресіння Спасителя апостол Андрій разом з іншими учнями удостоювався зустрічей з Ним і був присутній на Єлеонській горі, коли Господь, благословивши їх, піднісся на Небо.
     Після зішестя Святого Духа апостоли кинули жереб, кому в яку країну йти для проповіді Євангелія. Святому Андрію дісталися країни, що лежать уздовж узбережжя Чорного моря, північна частина Балканського півострова і Скіфія. Згідно з переказами, апостол Андрій проповідував на Таврійському півострові, потім по Дніпру піднявся на північ і дійшов до місця, де стоїть тепер славне місто Київ. Тут він зупинявся у Київських гір на нічліг. Вставши вранці, він сказав тим, що були з ним: "Бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог спорудить багато церков". Апостол піднявся на гори, благословив їх і поставив хрест. Через 12 століть по тому, в пам'ять славного пророцтва, була споруджена на цьому місці церква Воздвиження Чесного Хреста, замінена в середині вісімнадцятого століття прекрасним храмом, спорудженим в честь самого Первозванного апостола.
Помолившись, він піднявся ще вище по Дніпру і дійшов до поселень слов'ян. Звідси апостол пройшов через землі варягів до Риму, для проповіді, і знову повернувся до Фракії, де в невеликому селищі Візантії, майбутньому могутньому Константинополі, заснував християнську Церкву.
     На своєму шляху Первозванний апостол зазнав багато смутку і мук від язичників: його виганяли з міст, били. У Синопі його побили камінням, але, залишившись неушкодженим, вірний учень Христа невпинно ніс людям проповідь про Спасителя. За молитвами апостола, Господь здійснював чудеса. Працями святого апостола Андрія виникали християнські Церкви, яким він ставив єпископів і священство.
Останнім містом, куди прийшов Первозваний апостол і де йому судилося прийняти мученицьку кончину, було місто Патри, розташованому біля Корінфської затоки. Тут він зцілив від недуг багато людей. Серед зцілених була і знатна Максиміла, яка від щирого серця увірувала в Христа і стала ученицею апостола. Оскільки багато жителів Патри увірували в Христа, місцевий правитель Егеат запалав ненавистю проти апостола Андрія і засудив Його до розп'яття на хресті. Апостол, анітрохи не злякавшись вироку, натхнений, розкрив перед присутніми духовну силу і значення хресних страждань Спасителя.
Правитель Егеат не повірив проповіді апостола, назвавши його вчення божевіллям. Потім він велів розіпнути апостола так, щоб він якомога довше страждав. Святого Андрія прив'язали до хреста на зразок букви X, не вбиваючи цвяхів у його руки і ноги, щоб не викликати швидкої смерті. Несправедливий вирок Егеата викликав в народі обурення, проте цей вирок залишився в силі. 
Висячи на хресті, апостол Андрій невпинно молився. Перед розлученням його душі з тілом небесне світло осяяло хрест Андрія, і в його блиску, апостол відійшов у вічне Царство Боже. Мученицька смерть апостола Андрія Первозванного відбулася близько 62 року після Різдва Христового. Максимила зняла з хреста тіло Апостола і з честю похоронила його.   Кілька століть потому, при імператорі Костянтині Великому, мощі святого апостола Андрія були урочисто перенесені до Константинополя і покладені в храмі Святих Апостолів поруч з мощами святого євангеліста Луки і учня апостола Павла – апостола Тимофія.
    Зерна віри, посіяні святим апостолом Андрієм, щедро зійшли завдяки старанням благовірного князя Володимира. Київська Русь сподобилася Святого Хрещення. Прийнявши віру візантійську, єпископи якої ведуть преємство від апостола Андрія, наша Церква отримала ще один благодатний зв’язок зі святим Апостолом. З того часу пам’ять апостола Андрія Первозванного особливо шанується в нашій Українській Православній Церкві і серед нашого благочестивого народу.

Одна з найвідоміших вулиць Києва — Андріївський узвіз має його ім`я. На узвозі височіє пам`ятка архітекури українського бароко — Андріївська церква. В нас в Україні дуже велично і благоговійно вшановують пам'ять святого апостола Андрія Превозванного, так як він вважається основоположником Української Церкви. Саме його святі проповіді лунали тут до наших пращурів, і закликали вірити у Ісуса Христа. Саме його слова стали тим лейтмотивом, і здійснилися повністю через майже 2000 років, коли дійсно Господь запалав лампаду своєї Божественної благодаті. Тож будемо і ми усі шанувати і зігрівати пам'ять про святого апостола взиваючи: «Святий апостоле Андрію моли Бога за нас».
Результат пошуку зображень за запитом "калита"     В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили...
    Колись вечорниці були дуже поширені. На них молодь ближче знайомилася і вибирала собі пару. Було так заведено, що кожне село і навіть вулиця мала «свою» хату для вечорниць. Як тільки звечоріло, дівчата до господині, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині приготувати святкову вечерю…
Пов’язане зображення Калита. Ця весела гра є основною на Андріївський вечір. Калита – це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, кожна має взяти участь у процесі. Місять тісто всі за чергою, від найстаршої до наймолодшої. Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють коржа сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі «на сухар» - щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього - тоді калита підстрибне угору. Біля калити стає вартовий – «Пан Калетинський»: це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує «пана Коцюбинського» кусати калиту (ним може бути кожен охочий). «Пан Коцюбинський» бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калетинського – розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калетинський одразу смикає за нитку.
       Парубоцькі збитки. У цей вечір, що б хлопці не зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець «пустує». Чого тільки хлопці не вигадували, щоб дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому повертаються; ставлять опудала, знімають ворота. Навіть шибки у вікнах малювали або папером вікна затуляли.
ЯК ДІВЧАТА ВОРОЖИЛИ:
1. Брали перстень, галузку мірти, ляльку й квітку паперову (квіти виготовляли самі дівчата осінньо-зимовими довгими вечорами із різнокольорового паперу та прикрашали ними ікони та портрети в кімнатах) –і кожну річ під окрему тарілочку клали. Найперше старшій дівчині долю вгадували. Всі за неї переживали, бо хотіли знати, чи вийде скоро заміж, чи ще буде цей рік дівувати. Кожна дівчина вибирала лише одну тарілку. Момент вибору був дуже хвилюючим, адже кожна з них вірила: що вибере на свято Андрія, це її й чекає. Якщо під тарілкою буде перстень – скоро заміж вийде; якщо – квіточка, то ще дівуватиме; якщо мірта, то незабаром її розлука з милим чекає, а коли витягне ляльку, то зраду від коханої людини матиме.

2. Дівчина знімала свій чобіт та кидала його від себе із заплющеними очима. Кидаючи, не мала права зрушити з місця, бо не збудеться. В який бік чобіт носком упаде, звідти наречений шукатиме.

3. Вибігали дівчата на подвір'я, ставали біля плоту та рахували кілки, промовляючи: «Молодець, старець». Останній кілок обов'язково оглядали. Якщо кілок тоненький і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький; а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде; а якщо кілок з товстою корою, то суджений буде багатий, грошовитий та з бородою.

4. Брали чобіт у дівчини, від стіни до порога переставляли і так промовляли: молодець, удовець, буду дівувати, – і як вийде, то таку долю ця дівчина буде мати.

5. Від стінки п'ятеро дівчат одна перед одною наперед ставали і хто перед порогом стане, той перший вийде заміж, а дівчина за нею – другою буде справляти весілля; а за другою – третя...

6. На аркушах паперу писали ім'я хлопців, потім перемішували їх, клали у шапку і собі «хлопця вибирали».

7. Виходили дівчата одна за одною на подвір'я і примовляли: «О Святий, добрий Андрію, я лишень на Тебе маю надію! Дуже хочу знати, звідки нареченого маю виглядати?». Так промовляла тричі і чекала на гавкіт собаки. З якої сторони пес залає, то з цієї й буде її наречений.

8. Дівчат посилали по дрова. Вони брали по в'язанці, поверталися назад і тоді їх рахували. Якщо була парна кількість, то бути весіллю.

9. Також вірили, що можна на дзеркалі свою долю впізнати. У тій ворожбі дівчина має бути наодинці, щоб не було в кімнаті ні душі. Треба сісти перед дзеркалом, а з обох боків засвітити свічки і сказати: «Я тебе, дзеркало, питаю, з ким я свою долю злучити маю? З'єднати з Іванком прошу, бо його в серденьку ношу». Тричі треба так казати. Тоді відвернутися від дзеркала та із заплющеними очима знову промовляти: «Святий Андрію, допоможи, судженого мого покажи! Ворожу на свій вінок, прошу захисту від зірок! Дай, Боже, шлюбу дочекати, мене з Іванком звінчати».
Відтак зразу різко повернутися і на дзеркало подивитися, але не жахнутися. Адже в дзеркалі може не бути обличчя Івана, а незнайомого пана. Коли за перший раз не вийде, то дівчина повторювала ті ж слова тричі, якщо ж нічого не виходило, то повторювала наступного року, – бо це означало, що її доля ще десь блукає.

10. Коли вже дівчата лягали спати, то так робили, щоб мати змогу в сні свого судженого оглядати: під ліжко ставили миску з водою, а зверху - дощечку (ніби кладку через річку) і так просити: «О дай же, Боже, молодій мені, щоб приснився мій суджений вві сні. І Тебе, Святий Андрію, я прошу, як умію: Святий Андрію, допоможи, мене сьогодні не залиши! Ой ти, місточок, та не хилися, а ти, Іванку, мені приснися. Перейди річку – биструю воду й веди до шлюбу мене, молоду». Перш ніж заснути, повторювали ці слова кілька разів.

11. Щоб знати, яку професію матиме суджений, дівчата ішли на город, розкопували землю, в пригорщі набирали, приносили до світлиці та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях – буде ковалем, якщо скло - склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло – суджений буде добрим сім'янином; коли пір'я, то буде вчений чоловік; якщо камінчик, то впевнено йтиме до мети; а – вуглинку, то буде нещасливий шлюб.

12. Дівчина набирає насіння коноплі, виходить на подвір'я і так промовляє-співає: «О Святий Андрію, конопельку сію... Добре заволочу, бо заміж вийти хочу...». А як усе розсіє, то зразу насіннячко збирає, яке розсівала і рахувала. Якщо буде парна кількість зернин, то скоро буде ця дівчина у парі жити.

13. Дівчата вибігають на вулицю, зупиняють першого зустрічного та питають у нього ім'я. Вірять, що таке ім'я буде у майбутнього чоловіка.

14. На підвіконні ставлять у воду гілочку вишні чи яблуні, або гілочку бузкову чи черемхову. Коли розквітне до Різдва, то буде ця дівчина щаслива. Кладучи гілочку у воду і приказують: «Святий Андрію, маю на Тебе надію: Дай, щоб вишня зацвіла, а мою долю на поріг привела».

15. Дівчата дуже прагнули знати, якого будуть мати чоловіка: багатого чи бідного. Для того брали навмання поліно і його розглядали. Якщо поліно сукувате, то чоловік багатий буде, а якщо – гладеньке, то бідний посватає.

16. Також випікали коржики. Кожна дівчина свій коржик якось позначала, щоб упізнати. Клали їх на стільчик, а в кімнату собаку впускали. Чий коржик собака з'їсть, ця дівчина швидше за подруг вийде заміж.

Немає коментарів:

Дописати коментар