Івана Купала, Купайла — традиційне східнослов'янське свято, яке відзначали вночі перед Івановим днем (24 червня за старим стилем). Зараз також його прив'язують до сонцевороту (21 червня, у високосний рік — 20 червня). У зв'язку із введенням григоріанського календаря у 01.03.1918 церковне свято Різдво Івана Предтечі припадає на 7 липня. Свято отримало свою назву від імені християнського святого Івана. Квінтесенцією свята є очищення з допомогою вогню і води, найдавніша форма магічних дій. Це одне із чотирьох головних свят сонячного календаря.
Ймовірно, свято було встановлено в часи, коли сонцестояння випадало на 24 червня. Святкували Купала здавна по всій Україні, щоправда з певними відмінностями по регіонах.
Назва Іван Купала має народно-християнське походження і є слов'янським варіантом імені Іоанн Хреститель (грец. Ιωάννης ο Βαπτιστής), оскільки епітет Іоанна — грец. βαπτιστής — «баптістіс» перекладається як «купатель, занурювач». Така назва свята була зумовлена і власне слов'янськими уявленнями: праславлавне kǫpati позначало ритуальне обмивання, очищення, яке здійснювалося у відкритих водоймах. Тому, з одного боку, саме це дієслово був застосований для перекладу епітета «хреститель», а з іншого боку, назва свята пізніше було переосмислено народною етимологією і ув'язано з ритуальними купаннями у річках під час цього свята.
Святкування розпочиналося в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.
Часто на свято Купала молодь запрошувала музикантів-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію.
Головні атрибути свята — це Купало й Марена (Марена, Мара, Марина). Згідно із слов'янським міфом, зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Але в народі, зокрема на Слобожанщині, вважали її старшою русалкою.
Власне святкування починалося з виготовлення опудала головних персонажів свята — Купала і Марени. Так, на Поділлі й Волині дівчата виготовляють Купала з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало Купала виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками і намистом, в інших — замість солом'яного опудала садовлять дитя, яке виконує роль Івана Купала.
На Київщині та Одещині його виготовляють із гілок будь-якого дерева.
Опудало Марени робили в різних регіонах України в залежності від традицій, які там склалися. На Полтавщині, наприклад, його виготовляють із гілок чорноклену, вишні, соломи. На Слобожанщині—із гілок чорноклену і трави.
Взявшись за руки, дівчата ходять навколо Купала й Марени й співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.
Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.
Купальське вогнище згідно з переказами має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають усі, проходячи так своєрідний ритуал очищення. Тож вважалося, що коли дівчина і хлопець, які кохають одне одного, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їхні руки залишаються з'єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище і якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був гарним.
Після втоплення Марени (інколи топили Купала) дівчата тікають від хлопців до води, щоб ворожити («заворожувати вроду»). Вони дістають свічки, запалюють їх і, прилаштувавши до своїх вінків, пускають на воду. Поки вінки пливуть, дівчата ідуть понад річкою й співають:
В гаю зелененькім соловейко щебече,
Соловейко щебече;
Там дівчина мила віночок пустила
З барвіночку, з барвіночку.
Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку,
За миленьким, за миленьким...
Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Пара заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
Згідно з народним повір'ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці, — то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде.
На Полтавщині пущений на воду вінок переймає наречений дівчини, який із нею хоче одружитися.
За народним повір'ям, вінки, в яких дівчата беруть Участь у святкуванні купальського свята, наділені цілющою силою. Тому й закидали дівчата їх через голову на дах хати, а інші зберігали на горищі, вірячи, що зілля, з якого сплетений вінок, вилікує від усяких хвороб.
У Галичині деякі дівчата сплетені вінки із чебрецю, святили у церкві та зберігали протягом року. Під час хвороби людей чи худоби напували хворих настоєм із зілля тих вінків.
В деяких селах Полтавщини дівчата при процедурі потоплення Мари знімали із голови вінки й розвішували на деревах, а дехто приносив їх додому й вішав у хаті чи господарській будівлі, як засіб охорони від нечистої сили.
Існує повір'я про цвіт папороті, котрий нібито з'являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила.
Немає коментарів:
Дописати коментар