неділя, 28 квітня 2019 р.

Вітаємо з Великодніми святами!


З Воскресінням Христовим щиро Вас вітаю!
Жити в радості й любові від душі бажаю!
Запашною нехай буде Великодня Паска
І до віку буде з Вами світла Божа ласка!
Хай Божа матір Вас охороняє,
А Дух Святий здоров'я посилає.
Господь дарує Ангела з небес!
- Христос Воскрес!
- Воістину Воскрес!


Великдень, Пасха, Христове Воскресіння - найочікуваніше світле весняне свято. З Великоднем традиційно пов'язана значна кількість народних повір'їв, прикмет і обрядів, які формувалися століттями.  
    Після святкової літургії, яка триває у ніч із суботи на неділю, священики в храмах проголошують “Христос Воскрес!”, а віряни відповідають: “Воістину воскрес!”. 
Після служби процесія тричі обходить навколо церкви, а потім священик починає освячення пасхальних кошиків з обрядовими стравами. Таким чином церква благословляє віруючих після тривалого посту знову вживати «скоромне», тобто їсти непісні страви. 
Багатий великодній стіл — символ небесної радості і символ вечері Господньої. Кажуть, під час обходу церкви ангели виводять Спасителя з гробу, а святі виходять з ікон і цілуються - христосуються. З освяченим поспішають додому (іноді навіть бігли, обганяючи один одного). За народним повір'ям, якщо прийдеш з церкви раніше сусіда, то буде тобі щастити, довго жити.
Пасхальна трапеза

     Коли на Великдень поверталися зі свяченим до своїх домівок, господар хати з кошиком ставав на порозі і казав тричі: «Христос воскрес». 
А вся родина, сім'я хором відповідала: «Воістину воскрес». Великодній сніданок розпочинається молитвою. Після молитви батько родини бере свячене яйце і ділить його на стільки частин, скільки присутніх за столом (залишаючи окремо на тарілці і для померлих з родини) Іноді починали з розрізання святої писанки на стільки частин, скільки було членів родини. Кожен мовчки з'їдав свою частину, а далі вже обідали холодцем, свининою, ковбасою, завершуючи трапезу паскою. Починали святкову трапезу і з паски. Перш за все зрізали з неї верх - і давали корові, щоб було багато молока, або ж зберігали до часу, коли корова буде телитися. Після обіду належало не пити води години дві - тоді і в полі під час жнив не будуть хотіти води.
       Дехто лише трошки cпробувавши свячених страв, бігли знову до церкви і дзвонили у церковні дзвони - вірили, що у нього тепер добре буде родити пшениця або гречка. Дзвін на Великдень має особливу силу, що здатна вилікувати й допомогти в здійсненні бажань. Крім того в церковні дзвони у святкові дні міг вдарити кожен бажаючий. 
Традиції Великодня

    Суворо забороняється будь-яка домашня робота (звичайно, крім годування худоби і птиці). Ходять в гості один до одного, гуляють, співають. Жінки (а згодом - діти) йдуть до баби, що у них повитухою була. Несуть їй гостинець - паску, яйця або писанки, хустку.
    Із залишками святкової Пасхальної трапези поводилися дуже обережно. Отже, всі залишки паски збирають і закопують у такому місці, де ніхто не ходить - щоб не топталися по святій; кидають на воду (у річку), щоб пішло за водою. Кістки з свяченого поросяти закопують, щоб не йшов град. Кістки з риби перетирають на порошок і п'ють від кольок. Сіль використовують як ліки від більма в худоби (вдувають в очі); дають корові, щоб краще їла. Хрін - ліки від зубів. Пшоно сипали курчатам, щоб не хапала їх сорока чи ворона. Маком обсівали корівники, щоб відьма корів не доїла (бо їй спочатку потрібно зібрати цей мак); обсипали подвір'я там, де був небіжчик, - щоб не приступав до будинку. Крейдою писали хрести на дверях, щоб нечиста сила не ввійшла до дому, зберігали як ліки «від печії»; обводили могили - щоб відьми не розкопували.
     У чудодійну силу шкаралупи свячених яєць також свято вірять: шкаралупу від яєць чи писанок тримають на палицях на городі, щоб не заводилися в землі черв'яки; коли садять часник, то шкаралупи прикріплюють на двох встромлених у землю палицях, сподіваючись, що часник буде круглий, як яйце.
    Особливим було ставлення до рушника, в якому святили паску. Його витягали, коли у жінки починалися пологи, щоб легше було.
     Як сонце сходить, люди похилого віку виходять на двір і дивляться, як сонце «грає». Кажуть, воно радіє, що «Христос воскрес», і робиться то синім, то зеленим, то червоним.
      Після довгого Великого посту молодь влаштовувала справжні народні гуляння та розваги. На Великдень усі мають веселитися, а хто сумуватиме цього дня, то й увесь рік так проведе.  

  Особливий вияв пасхальної радості та найвеличнішого свята – Великодня – відбито у гаївках та величальних піснях. Після Великого посту молодь із нетерпінням чекала на забави та пісні. Зазвичай збиралися біля церкви. Гаївки – це весняні ігри, які поєднують у собі співи та танці. 
        Обрядові співанки та ігри є важливими для виховання дитини. Адже у кожній забаві  просто неба є своє раціональне зерно. Гаївки поєднують спритність і фізичне гартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість і витривалість. Вони розвивають пам’ять, увагу, зосередженість, гартують волю, почуття колективізму та взаємовиручки.

    
Дитячі ігри та забави є своєрідною школою, де засвоюються перші абетки науки. А дитячі гаївки, які виконуються біля церкви, ще й створять для вашої донечки чи сина особливий святковий настрій. 

Цікаві факти про Великдень, яких ви, можливо, не знали

      Христове Воскресіння, як історичний факт, сталося на перший по суботі день, тобто у неділю. Тому християни почали святкувати цей день – неділю. Для євреїв часів Ісуса число 8 (вісім) символізувало настання нових месіанських часів. Тому часто неділю у старохристиянських текстах називали і восьмим днем тижня, тобто месіанським. Великдень – Світлий празник Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа – є найстаршим і найбільшим християнським святом. На Великдень Христова Церква прославляє найголовніший історичний факт – Вокресіння Христове. Христове Воскресіння є фундаментом християнської віри, без Христового Воскресіння ані християнська проповідь немає жодного сенсу, ані християнська віра немає жодного смислу.
       Офіційна назва цього християнського свята є Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, а також Пасха та Неділя Воскресіння Господнього.
     Назва Пасха походить від старогебрейського «песах», що означає «перескочити», «перейти». Юдеї відзначали це свято, як день визволення Ізраїлю з єгипетського рабства. Християни надали цьому святу також подібного значення, святкуючи Визволення людства з неволі гріха, смерті й диявола.
    Народні назви цього християнського свята дуже різні: українська - Великдень (великий день), Lieldienas – Найвищий день (латиська), Velykos – Великий (литовська) – тобто Великий день; Wielkanoc (пол.), Veľká noc (словацька), Velikanoč (словенська), Velikonoc (чес.) – тобто Велика ніч; Ускрс (серб.), Uskrs (хорв.) – Воскресіння; Πάσχα (грец.), Pasg (валійська), Pasen (голанд.), Påske (данська), Pascua (галісійська), Pasqua (італ.) – тобто Паска. А от точне походження англійського –Easter, німецького – Ostern, хорватського – Vazam – невідоме і спірне.
       У ІІ столітті виник спір між християнами коли відзначати Великдень. Частина християн в Малій Азії відзначала Великдень за єврейським календарем, тобто 14 нісана. Нікейський собор постановив, що християни мають відзначати Великдень першої неділі після повного місяця, який буває після 21 березня. Оскільки місяць є повним у різні дні після 21 березня то і Великдень відповідно відзначається кожного року у різний час, але завжди у неділю.
      Різниця між григоріанським і юліанським календарем спричиняє також різницю між відзначанням Великодня.
        За григоріанським календарем дата Великодня припадає між 22 березня і 25 квітня, відповідно за юліанським від 4 квітня до 8 травня.
      VІ Вселенський собор 691 року розтягнув святкування Великодня на цілий Світлий тиждень.
    Неділя є також стародревнім щотижневим християнським святом, під час якого Церква згадує Христове Воскресіння.
    Стародревнім християнським звичаєм є також розпочинати Велекодні богослужіння опівночі.
      Благодатний Вогонь – що його багато хто рекламує, як надприродне чудо, є звичайним обрядом, для якого Православна Церква в Єрусалимі має окремий чин – Чин Благодатного вогню. Цей Чин має своє походження зі старохристиянських часів, коли літургійні відправи Великодня тісно пов'язувались зі символом вогню, як символом Світла – Христа, який просвічує вірних.
   Латинська Церква зберегла також подібний звичай. Перед Великодними чуванням християни римського обряду посвячують вогонь, який потім вноситься у формі палаючої свічі в церкву з окликом: «Світло Христове». Сама запалена свіча символізує Христа, який розганяє морок гріха, символізує також вогняний стовп, який провадив Ізраїля через пустелю, а також світильник, з яким Церква спішить на зустріч Своєму Обручнику – Христові.
    На Великдень у старохристиянські часи оглашенні приймали Таїнства християнської ініціації – Св. Хрещення, Св. Миропомазання і Пресвяту Євхаристію. Новоохрищені цілий світлий тиждень зодягалися у білі одежі – символ нової чистоти, яку їм дарував Христос.
     В багатьох європейських народів зберігся звичай уночі з Великої Суботи на Великдень палити великі вогнища на знак того, що Христос переміг темряву поганства.
   
Звичай розфарбовувати яйця не є тільки український. Цей звичай відомий усім європейським народам. Українці надали йому питомих рис, розфарбовуючи яйця звиклими в українській народній культурі орнаментами. 
Звичай розфарбовувати, а потім розбивати яйця символізує нове життя. Тобто, яким би гарним не було туземне життя, воно мусить відійти і дати місце новому життю. Розбивання свяченого яйця також символізує Воскресіння, яке чекає кожного християнина. Старе християнське передання пов'язує звичай розфарбовувати яйця зі св. Марією Магдалиною, яка проповідувала римському цісарю Тиберію про Христове воскресіння. Як приклад, свята взяла яйце, яке, хоч і гарне, мусить позбутися своє шкарлупки, щоб з нього вийшло курча, нове життя.
       Український звичай Великоднього сніданку символізує собою багатство Небесного столу в Домі Отця. За старим українським звичаєм, коли родина зібралася на Великодній сніданок, найстарший член родини ділиться з усіма присутніми свяченим яйцем – символом нового життя в Христі, бажаючи кожному зокрема різних Божих благословень.
   У візантійсько-українському обряді Великодні Богослужіння розпочинаються обходом довкола церкви у супроводі дзвонів – цей обхід символізує жінок мироносиць, які зранку прийшли до Божого Гробу.
      Древній звичай Східної Церкви читання Євангелії у цей день на Літургії різними мовами символізує те, що Христова наука голоситься по всьому світі різними мовами.
Відвідування цвинтарів у Світлому тижні означає віру християн у воскресіння. 
Отож, ще раз вітаємо всіх відвідувачів нашого Блогу з Великодніми святами!

 

Немає коментарів:

Дописати коментар