Вшанування пам'яті

 Блаженнійшого Патріарха Любомира

Сьогодні 26 лютого відзначають 

85-ту річницю з дня його  народження

В бібліотеці оформлена книжкова виставка: "Джерела нашої духовності"

виставка-персоналія та біографічна пам'ятка:

"Любомир Гузар - духовний Батько українського народу" 

де користувачі можуть більш детально ознайомитись з життям та діяльністю Блаженнійшого Любомира, а також можна прослухати його цікаві, змістовні поради в нашому Інтернет-центрі. 


Для наших віртуальних користувачів ми подаємо коротеньку біографічну довідку на даній сторінці

Любомир Гузар (26 лютого 1933 — 31 травня 2017) — український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької Церкви (2001—2011). Священик (з 1958), єпископ (з 1977), кардинал (з 2001).  Верховний архієпископ Львівський (з 2001), Києво-Галицький (з 2005), архієпископ-емерит (з 2011). 

Народився 26 лютого 1933 в родині Ярослава Гузара та Ростислави Демчук у Львові, де закінчив народну школу та перший клас гімназії. Прадідом Любомира був о. Дмитро Гузар — священик УГКЦ, парох у містечку Завалів, батько Лева Гузара і тесть письменника, нотаріуса Володимира Левицького (більше відомий за пседонімом Василь Лукич).

У 1944 році сім'я його батьків виїхала до Австрії: у місті Зальцбурзі продовжив навчання в українській гімназії, а переїхавши у 1949 в США, закінчив середню освіту в малій духовній семінарії (St. Basil College Seminary) в Стемфорді, штат Коннектикут. Член Пласту. Капелан молодечих таборів Спілки Української Молоді (СУМ) у Елленвілі, штат Нью Йорк. 

Випускник Католицького університету Америки, Великої Духовної Семінарії Святого Йосафата в Римі, Фордгамського університету. Доктор богослов'я (1972). 1972 року прийняв чернецтво. Був сподвижником Йосипа Сліпого. Голова Львівської архієпархії в Римі (1984—1991). 1993 року повернувся на незалежну Україну, став її громадянином (2002), призначений очільником греко-католицького Києво-Вишгородського екзархату (з 1996). 2005 року повернув резиденцію голів Греко-католицької церкви до Києва після 450-річної перерви. Ініціював побудову Патріаршого собору Воскресіння Христового на київському Лівобережжі. 2011 року вийшов у відставку, передавши свої повноваження Святославу Шевчуку. Був одним із моральних авторитетів українців у 1990—2010-х роках, членом ініціативної групи «Першого грудня». Вивчав філософію в Колегії св. Василія та 1954 року здобув ступінь бакалавра.

Богословські студії відбув у Католицькому університеті Америки у Вашингтоні, а в 1958, як питомець Великої Духовної Семінарії Святого Йосафата, здобув ліцензіат богослов'я. 30 березня того ж року Владика Амвросій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священика для праці в Стемфордській єпархії.

У 1958—1969 — вчитель і префект у Стемфордській Духовній Семінарії Святого Василія. Також служив у Кергонксоні (штат Нью-Йорк) як душпастир оселі «Союзівка» Українського Народного Союзу та виховної оселі Спілки української молоді Америки в Елленвілі, штат Нью-Йорк. 3 1965 — настоятель парохії Пресвятої Трійці в Кергонксоні.

Продовжив філософські студії у Фордгамському університеті Нью-Йорка і 1967 року здобув ступінь маґістра.

У 1969 переїхав до Рима для продовження богословських студій, які завершив доктором богослов'я 1972 року (дисертація на тему «Митрополит Андрей Шептицький — провісник екуменізму»). У 1972 вступає в монастир св. Теодора Студита у Ґроттаферрата в Італії.

У 1975—1985 Любомир Гузар викладав догматику в Папському Місійному університеті «Урбаніана» в Римі, виконував різні доручення Патріарха Йосипа.

2 квітня 1977 в монастирі Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо поблизу Рима висвячений Верховним Архієпископом Йосипом Сліпим на єпископа без згоди Римського Архієрея (тому аж до 1996 не діяв як єпископ).

У 1978 Патріарх Йосип призначає єпископа Гузара архімандритом цього монастиря, а також відповідальним за монастирі студійського уставу за межами України.

У 1984—1991 — протосинкел Львівської Архієпархії в Римі.

У 1993 з усією монастирською спільнотою з Гроттаферрата повернувся до України. Єпископ Гузар після повернення з довготривалої еміграції зі США мешкав у передмісті Львова — селі Зимна Вода на вул. Сірка

Кардинальський герб Любомира Гузара.

У 1995 закладено монастир Св. Теодора Студита в селі Колодіївка на Тернопільщині.

У 1993—1994 служив духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа.

2 квітня 1996 призначений на Екзарха Києво-Вишгородського екзархату з титулярним престолом Ніси Ликійської.

14 жовтня 1996, у зв'язку з поганим станом здоров'я Кардинала Любачівського, Синод Єпископів УГКЦ обрав Блаженнійшого Любомира Єпископом Помічником Глави Української греко-католицької церкви з делегованими правами.

З 14 грудня 2000 (день смерті блаженнішого Мирослава Івана кардинала Любачівського) виконував обов'язки Апостольського адміністратора УГКЦ.

25 січня 2001 на надзвичайному Синоді Єпископів Української греко-католицької церкви обраний Архиєпископом Львівським та Главою Української греко-католицької церкви.

26 січня 2001 Папа Римський Іван-Павло II затвердив цей вибір. 21 лютого того ж року Любомир Гузар став Кардиналом Католицької церкви з титулом святої Софії на Віа Боччеа.

У 2002 прийняв українське громадянство.

2004 у м. Тернополі за участи Преосвященнішого кардинала Любомира Гузара відкрито, освячено пам'ятник патріарху Йосипу Сліпому (скульптор Роман Вільгушинський, архітектор Анатолій Водоп'ян).

21 серпня 2005 офіційно змінив свій титул на «Верховний Архиєпископ Києво-Галицький», переніс свій осідок до Києва, який був центром греко-католицької церкви до захоплення Московією.

9 лютого 2011 в українських ЗМІ з'явилася інформація про те, що Папа Римський Бенедикт XVI прийняв відставку Любомира Гузара з посади глави УГКЦ.

10 лютого на прес-конференції у Києві Блаженніший Любомир (Гузар) повідомив, що цього дня Папа Бенедикт XVI прийняв його зречення з уряду Верховного Архиєпископа Української греко-католицької церкви. Відповідне прохання до Святішого Отця Глава УГКЦ подав, коли йому виповнилося 75 років. Почесний громадянин Тернополя і Львова.

Останні роки проживав у селі Княжичі Броварського району Київської області.

1 грудня 2013 блаженнійший Любомир (Гузар) під час свого виступу на Майдані Незалежності (Євромайдан) закликав усіх чинити добро: «Ми мусимо бути того свідомі, що у нашому народі є група людей, для яких найважливіша їхня власна вигода». «Яка на це може бути ефективна відповідь? Серед нас дуже багато добрих людей. Але замало бути добрим — треба чинити добро. Якщо хочете жити у нормальній державі, передати її дітям і внукам — чинімо добро». 

Нагороди та відзнаки

Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (26 лютого 2008) — за визначний особистий внесок у духовне відродження українського народу, багатолітню церковну діяльність та з нагоди 75-річчя від дня народження.

Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (29 вересня 2006) — за значний особистий внесок у соціально-економічний і духовний розвиток Львова та з нагоди 750-річчя заснування міста.

Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (26 лютого 2003) — за визначний особистий внесок перед Українською державою у відродження духовності, утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, багаторічну плідну церковну діяльність.

Орден «За заслуги» III ст. (21 серпня 2001) — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України.

Помер у Києві о 18.30 31 травня 2017 року у клінічній лікарні «Феофанія» після важкої недуги (цукрового діабету).

Прощання  з блаженнішим у Княжичах

Похований у крипті в  київському Патріаршому соборі. 

Похорон 

Радимо переглянути біографічний фільм про Блаженнішого Любомира Гузара

та осмислити науку Блаженнійшого Любомира 

"Як виховувати дітей та молодь" 

та прислухатись до його науки на всі питання, які цікавлять нас. 

Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра



10 цитат Любомира Гузара

Господь створив нас вільними. Ніхто так не шанує нашої свободи, як Бог. Але ми не маємо відваги бути вільними. Бо бути вільним - це означає бути відповідальним. Ми говоримо про свободу, тішимося свободою, бажаємо свободи, підкреслюємо своє бажання свободи, але насправді боїмося її.

Проблема інтернету в тому, що ми не можемо визначити, що це: інформація чи формація? Сьогодні навіть діти володіють великою кількістю інформації, знають ті речі, про які я в дитинстві навіть не підозрював. Але вони не знають, що з цим усім робити.

 Єдність — це теж є дар Божий. Та здається мені, що всі бажають його прийняти на власних умовах. Ніхто не хоче мінятися, кажуть — нехай цілий світ зміниться, але не примушуйте мінятися мене.

Влада боїться свободи в серцях набагато більше, ніж голодного бунту. Бо голодного можна купити, а вільного — тільки вбити. 

Європа відіграє значну роль в історії людства лише в останні дві тисячі років, а це зовсім небагато. Вона переживала становлення, злет, а зараз на неї, можливо, насувається занепад.

Релігія — це не знання про Бога. Релігія — це зустріч із Богом. Така зустріч може бути лише особиста. Чи може бути справжньою зустріч в Інтернеті чи, скажімо, по телефону? Ні. Зустріч — це коли особи зустрічаються фізично, особисто. З Господом Богом все так само. Спілкування з Ним не має бути механічним, масовим. 

 Ви дуже сильні, якщо бажаєте добра, якщо стараєтеся, якщо гуртуєтеся, якщо намагаєтеся спільно творити добро, жити чесно, жити творчо.

Культурною ми називаємо особу, яка вміє з повагою ставитися до інших людей. Культура такої людини полягає не в її вмінні творити гарні речі, а в якості її стосунків з іншими людьми.

 Еліта - це не просто ті люди, які вміють побачити проблему і знайти швидко рішення. Це люди, які вміють дивитися далеко вперед. Треба дивитися далі, значно далі вперед, щоб розуміти наслідки власних рішень. Той, хто дивиться далеко, насамперед зберігає головне — людську гідність.

Ми маємо щось лише тоді, коли прагнемо до чогось величного і чистого. Ми будемо пропащими, якщо думатимемо лише про задоволення власних потреб. 

Світла пам’ять Блаженнішому Любомиру (Гузару)